Залаштунки досліджень. Як досліджувати, коли все вперше: проєкт, тема, софт

В січні 2020 року Агенти змін закінчили просторові дослідження Подільської набережної. Головним викликом було те, що ми взяли досліджувати теми, з якими раніше не працювали. Одна з тем — моделювання впливу природних умов на простір. Для неї потрібно було в короткий термін освоїти новий софт.

Я Маргарита, просторова дослідниця і хочу поділитись власним досвідом в цьому дослідженні. Наче млинець зробився комом ще на етапі тіста, таким факапним був процес. Тому він заслуговує піти у світ порадами, як (не)треба досліджувати малознайомі теми і як організувати дослідження, яке передбачає вивчення нового софта.

Моделювання

Моделювання впливу природних умов на простір — величезна тема. Почала з найпростішого — впливу сонця. Входила в проєкт з розумінням, з яким софтом буду працювати (Rhinoceros, Grasshopper, Ladybug), інтуїтивним уявленням, навіщо досліджувати вплив сонця, і з мінімальним досвідом роботи з Rhinoceros та Grasshopper. Вплив сонця аналізувала за розрахунками затіненості та кількості сонячної радіації.

Аналіз затіненості набережної за допомогою Rhinoceros, Grasshopper та Ladybug

З попереднього досвіду запам’ятала, що візуальне програмування, на якому базується Grasshopper та Ladybug, не завжди передбачуване та зрозуміле. Тому з самого початку роботи зафреймила себе, що найскладніше в цьому досліджені — розібратися з софтом.

Помилка #1: Занурилась розбиратись в програмі, маючи поверхневе розуміння, навіщо роблю розрахунки. Більшість помилок, які я зробила в цьому дослідженні, були наслідками саме цієї помилки.

Для розрахунків була потрібна 3D-модель, погодні дані, інтернет та операційна система Windows. Маючи поверхневе «навіщо?», здалось очевидним розрахувати вплив сонця в дні рівнодення та сонцестояння. Час на проєкт закладала виходячи з кількості розрахунків, наявності в архітекторів вже готової 3D моделі та зрозумілого туторіалу. З урахуванням ризиків, на розрахунки заклала три тижні, і ще один — на аналітику.

Помилка #2: Не до кінця розібравшись, як саме буду аналізувати дані, обрала час для розрахунку. Наслідки — далі.

Помилка #3: Не перевірила модель на якість, перш ніж закладати час на проєкт.

Далі виявилось, що мій комп’ютер не тягнув розрахунки. В туторіалі вони тривали секунди, в мене — години та без результату, хоча параметрів системи вистачало для такого роду задач. Почала шукати, в чому ще може бути проблема: одиниці виміру, справність інтернету, логіка розрахунків — все було в нормі. Тоді подумала, що може комп’ютер дійсно заслабкий і вирішила розбити модель на частини, та розрахувати кожну окремо, паралельно спрощуючи геометрію. Все це зайняло ще близько двох тижнів.

Махінація з геометрією допомогла частково: хоч і в рази повільніше, ніж в туторіалі, затіненість комп’ютер рахував, а радіацію досі ні. Тоді вирішила звернутись до знайомих візуалізаторів. На їхніх виробничих потужностях радіацію розрахувати вдалось, але один розрахунок займав 3 години. Паралельно виникла нова проблема — файл, навіть з трьома розрахунками, а їх мало бути 16, важив декілька гігабайт, і працювати з ними було нестерпно.

На 7-ий тиждень роботи та відчаю, коли Rhinoceros перестав підвантажувати величезний файл, без надії сподіваючись, почала робити рандомні дії: ще раз перевірила метричну систему, шлях до файлу, розміри будинків. І на цьому моменті з’ясувала, що весь час робила розрахунки для Київмлину висотою, як 6 Еверестів. Виявилось, що 7 тижнів тому, на етапі конвертації натиснула «no» замість «yes». Тому споруда висотою 60 000 міліметрів конвертнулася в 60 000 метрів. 

Крізь істеричний сміх та трошки сліз, конвертнула все в нормальні розміри. Тепер, замість 3-х годин, розрахунок радіації тривав 15 хвилин і розмір файлу перестав вимірюватись гігабайтами.

4 тижні намагалась робити прорахунки споруди, в 6 раз вищої за Еверест

Загалом, замість запланованих трьох, моделювання робила сім тижні. На цьому етапі здалось, що найскладніше позаду, і я майже завершила дослідження, бо залишилось лише написати аналітику, but…

Аналіз

На фоні божевілля, яке відбувалось з софтом, аналіз здавався мені найлегшою частиною. Я мала поверхневе уявлення, що затіненість — це про комфорт перебування людини в просторі, а кількість радіації — щось про сонячні панелі. Та при першому підході до аналізу випливли очевидні питання, на які я не мала відповіді: як саме затіненість впливає на комфорт, скільки цієї затіненості має бути, як визначити рентабельність встановлення сонячних панелей та від чого вона залежить?

Помилка #4. Недооцінила, як мало знаю про тему, з якою працюю і заклала хибний час на аналітику. Замість тижня витратила чотири.

Перечитавши інформацію про інсоляцію територій та УФ-індекси, для розрахунку затіненості вдалось сформувати чітке розуміння «навіщо»: перевірити, чи є можливість перебувати влітку на набережній, без ризику для здоров’я, відповідно до рекомендацій ВООЗ. Для цього потрібно було розуміти наявність затінення з 11 до 15 години. А це означало, що потрібно наново робити прорахунки затіненості, бо дані в тих проміжках часу, які я обрала на початку — не мають користі для гіпотези, яку я тестувала.

Наслідок помилки #2 — витратила тиждень на розрахунки, які, в результаті, не знадобилась.

З розумінням, як використовувати дані про сонячну радіацію, було складніше. Тема була мені настільки маловідомою, що майже тиждень зайняло набрати «базовий» для аналізу рівень знань. Врешті, вирішила дослідити, чи можна освітити набережну за допомогою ліхтарів на сонячних панелях. Ще тиждень шукала інформацію про норми освітлення, як вимірювати, якої потужності потрібні ліхтарі, та скільки панелей та якої потужності необхідно, щоб задум став дійсністю. Врешті, вирішила проконсультуватись з профільним експертом, щоб бути певною, що я на правильному шляху. Та на третій хвилині розмови, я подумки почала наспівувати приспів однієї з пісень СБПЧ: «всё, что может провалиться — проваливается, наша идея была провалом». Для того, щоб освітити набережну, потрібні були потужні акумулятори, які робили собівартість цієї ідеї захмарною. Тому я вирішила не продовжувати досліджувати цю тему.

Помилка #5: Роблячи гіпотезу в темі, в якій не маєш експертизи, йти поглиблювати її без консультації. Витратила 5 днів на непотрібне дослідження.

Та в розмові з експертом дізналась, що найрозповсюдженіший спосіб використання сонячних панелей в Україні — продавати енергію в мережу за зеленим тарифом. Тому дані про кількість сонячної радіації я використала для розрахунку прибутку, який можна отримати з однієї сонячної панелі, встановленої на набережній.

Загалом, аналітика зайняла чотири тижні, замість одного запланованого.

Рекомендації

  • Яким би складним не здавався новий софт, на початку дослідження не варто кидати всі сили тільки на нього. Освоїти софт — необхідна, але не достатня умова для якісного дослідження. Без дослідницької стратегії, відповіді на питання «щоб що?», та сформованих гіпотез, робити фінальні прорахунки — ризик витратити час в нікуди.
  • Якщо здається, що програма працює занадто складно, то, скоріше за все, не здається. Зупинитись, розібратись покроково і знайти помилку.
  • Для розрахунків, в яких використовується 3D, до геометрії є певні вимоги, в залежності від софту та типу розрахунку. Тому, якщо створюєте 3D з нуля — закладати достатньо часу на якісну геометрію, якщо 3D-модель вже є — перевіряти, чи потрібної вона якості та закласти час на доробку. Зазвичай, дізнатися про вимоги до геометрії можна в туторіалах, або в документації до софту.
  • Залучати профільних експерток_ів якомога раніше. Це може зекономити вам тижні робочого часу. Не витрачати час на поглиблювання гіпотез без експертної консультації
  • Закладаючи час на проєкт, враховувати час на «поріг входу» в тему, якщо вона для вас нова.

Бонус-трек:

Організовуйте роботу так, щоб окрім нових та «невідомо як робити» задач, у вас була змога перемкнутись на задачі, які ви добре вмієте робити. Це важливо для емоційного стану, відновлення енергії та віри в себе. Коли впродовж трьох місяців робиш тільки те, що знаходиться поза зоною твоєї компетенції, коли кожна нова задача — дійсно нова, коли один робочий фейл змінюється іншим — дуже важко знаходити джерело для поповнення ресурсу. Під час проєкту в мене не було жодної задачі, на яку я б могла перемикнутися, повернути впевненість та отримати сили, щоб продовжити лупати скалу невідомого.

Як «Агенти змін» і «А+С Україна» транспортні вподобання дослідили

У «цивілізованому» світі рішення стосовно міської мобільності ухвалюють на основі оцінки можливих сценаріїв. Можливі сценарії моделюють на основі даних за допомогою транспортної моделі міста (для Києва таку модель у 2015 році розробила компанія «А+С Україна»). Наразі «А+С Україна» розробляє інший варіант транспортної моделі Києва для одного з проєктів Світового Банку в Україні. За допомогою цієї моделі також перевірятимуть й ухвалюватимуть рішення. Щоб ухвалювати якісніші рішення, треба, щоб модель ставала якіснішою — якісніше відображала ситуацію в місті. Щоб модель ставала якіснішою, її треба вчити думати як містяни. Вчити модель треба за допомогою даних. А ці дані треба збирати.

Read More

Як створити матрицю стейкхолдерів

Команда дослідників «Агентів змін» брала участь у проєкті реконструкції Вокзальної площі та продовження трамваю в центр міста. Ми допомогли КМДА розробити план залучення стейкхолдерів та провели дослідження. Перед написанням плану залучення ми провели соціальні дослідження та вивчили думку спільноти та бізнесів.  

Read More

Залаштунки досліджень. Методологія для класного просторового дослідження

Як сказав Конфуцій, «щоб знайти відповідь на питання, треба зрозуміти ЯК шукати відповідь на питання». Як шукати відповідь — це методологія. 

Будь-яке дослідження починається із ґрунтовної методології, так само як літо із солодкої черешні. Тобто це було б ідеально, але не завжди збігається із реальністю.

Read More

Експеримент зі шкільним майданчиком

У 1,5 раза перевищує граничну норму рівень забруднення повітря на шкільному майданчику гімназії №19 на вулиці Межигірській.

Одну з команд «Міського сафарі» збентежив цей факт і учасники вирішили побудувати  експеримент, відштовхуючись від нього. Експеримент соціальний — в його основі лежить гіпотеза, що невтішні факти можуть підштовхнути батьків і адміністрацію школи до активних дій. Учасники проводять комплексні дослідження якості повітря і шумового забруднення. Вони представлять результати в школі, а також запропонують можливі природоорієнтовані рішення проблеми. Нас цікавить, чи почнуть батьки та школа розв’язувати проблеми, які окреслить команда на презентації результатів досліджень.

Read More

Експеримент з визначення ефективнішого кольору тла

Приблизно півтора роки ми розробляємо нову систему навігації в київському метро. Створення, власне, дизайн-макетів забирає приблизно 10% часу. Решту часу ми шукаємо відповіді на запитання: де повинні розміщуватись покажчики, якими мають бути їхні конструкція та розмір, яка інформація на них має відображатись. І щоб знайти коректні відповіді, ми застосовуємо різні методи досліджень.

Результати досліджень

Карта нетрадиційної орієнтації

Ми орієнтуємо карту місцевості на навігаційних стендах не традиційно на північ, а відносно глядача: якщо щось знаходиться попереду глядача, на карті це буде зверху, якщо праворуч — то праворуч. Не треба ламати шию та мозок.

Це стаття була раніше розміщена на старому сайті, подивіться там весела анімація на початку: metro.a3.kyiv.ua/map

Після публікації перших прототипів навігаційних стендів для київського метро ми отримали багато коментарів від людей, обурених нетрадиціною орієнтацію карт нашого дизайну.

Порушення правила «північ — згори» — це не помилка і не випідковість, на це є більш ніж грунтовні причини, про які ми хочемо детально розповісти. Якщо ви вважаєте, що засвоєне в школі правило «карта завжди має бути орієнтована на північ» не може мати виключень за будь-яких обставин, текст нижче буде для вас марною витратою часу. 

Ця стаття — для людей, які хочуть розібратися у проблемі та готові сприймати раціональні аргументи. Ми, в свою чергу, будемо раді вислухати ваші.

Про які карти йдеться?

Чітко зафіксовані в просторі (у нашому випадку закріплені на стіні у конкретному заздалегідь відомому місці), а отже, достеменно відомо, де відносно глядача напрями «праворуч» і «ліворуч». У наукових дослідженнях, на які ми будемо посилатися, такі карти називають aligned, heads-up, forward facing або використовують абревіатуру YAH (you are here). 

Карти великого масштабу, тобто такі, що охоплюють невеликий район (у нашому випадку карта охоплює фрагмент приблизно 1×1 км). В англомовних джерелах такі називають area map або neighborhood map.

Припустимо, ми зорієнтували карту на північ

Петро приїхав до Києва з Козятина у відрядження, йому потрібна установа на Пушкінській, 5. Колеги підказали, що потрібно доїхати до станції Хрещатик. На станції Хрещатик Петро з’ясовує, що виходів кілька. Вказівники спрямовують до Хрещатика, Городецького, Інститутської. Жодного вказівника до Пушкінської. Петро дивиться на карту і бачить, що найближчий вихід до потрібної точки — 1.

Петро повернув у своїй уяві карту на 160˚ за годинниковою стрілкою, щоб вона співпала з реальними напрямами,  та пішов праворуч. На ці ментальні операції (звісно, якщо у Петра вистачило на них IQ) він витратив хвилину та завантажив у свою пам’ять не тільки кілька незнайомих вулиць з незнайомими напрямками та послідовність поворотів, але й все це разом узяте, обернене на 160˚. Далі Петро всю дорогу до Пушкінської, 5 буде намагатися втримати у пам’яті та не розплескати всі ці дорогоцінні ментальні надбання.

У цьому уявному експерименті ми зорієнтували карту традиційно на північ і виконали вимогу Василя, який все життя прожив у Києві, знає всі вулиці у центрі на пам’ять, ніколи не скористається цією картою, але добре учився у школі та володіє сакральним знанням про те, що всі карти мають бути орієнтовані на північ.

А те, що Петро й досі блукає у пошуках Пушкінської або загинув від вибуху мозку — кого цікавить Петро з Козятина? Головне, щоб усе було за правилами.

Ми зорієнтували карту відносно глядача, бо на карті позначене те, що глядач бачить навколо себе: саму станцію, ескалатори та переходи.

Орієнтування карти відносно глядача має сенс лише у тому випадку, коли глядач може прямо зараз побачити навколо те, що бачить на карті поруч з позначкою «Ви тут».

Світовий досвід

Якщо ця логіка вас не переконує, подивимось на те, як проблему вирішують у США, Великій Британії, Канаді та Австралії.

Нью-Йорк

«Найбільш примітною особливістю карти, безумовно, є спосіб її орієнтування. У той час як більшість карт завжди зображують північ згори, карти WalkNYC орієнтовані відносно глядача, так само, у GPS приладах використовується вид від першої особи». fastcodesign.com

«Карти повертаються за принципом “прямо — це вгору”, щоб показати вуличну мережу такою, як вона виглядає перед вами. Дослідження і тестування на користувачах показали, що цей метод є більш доступним для людей, які знаходяться у незнайомому районі або мають ускладнення з читанням карт».nyc.gov

Лондон

«Замість того, щоб орієнтувати карту на північ, вуличні карти зорієнтовані за принципом “вперед — це згори”, це означає, що вони орієнтовані відносно навколишнього середовища так само, як зорієнтований глядач. Це допомагає людям зрозуміти їхнє безпосереднє оточення легше». tfl.gov.uk

Ванкувер

«Карти орієнтовані відносно погляду користувача, що дозволяє йому легко зрозуміти, які вулиці і орієнтири знаходяться попереду нього». appliedwayfinding.com

Сідней

«Карти орієнтовані за принципом heads-up, тобто напрямок “прямо вперед” розташований у верхній частині карти. Карти можуть бути орієнтованими на північ, південь, захід або схід». eltis.org

Торонто

«Кожна окрема карта зорієнтована за принципом heads-up: якщо ви дивитесь на південь, то на карті південь  — згори; якщо ви дивитесь на північ — північ згори». torontoist.com

Бірмінгем

«Інформація подається через систему інформаційних стендів, зорієнтованих за принципом heads-up». visitbritain.org


Зараз у країнах із розвиненою культурою інформаційного дизайну важко зустріти карти системи вуличної навігації, які були б орієнтовані на північ. Орієнтування відносно глядача карт, розташованих у публічних просторах, стало галузевим стандартом після запровадження програми Legible London (2006—2010).

Але так було не завжди. Знадобилося приблизно 20 років, щоб рекомендації когнітивних психологів, географів, ергономістів були почуті: перші наукові дослідження, які доводять ефективність heads-up карт, з’явилися наприкінці 70-х — початку 80-х.

Наукові дослідження

Особливості когнітивних процесів під час вирішення задач просторової орієнтації досить добре досліджені психологами протягом останніх 40 років. Десятки чи навіть сотні наукових досліджень стверджують, що карти, орієнтовані відносно навколишніх орієнтирів, дозволяють людям швидше зорієнтуватися у незнайомій місцевості та зробити менше помилок порівняно з картами, орієнтованими відносно сторін світу.

«Ефект вирівнювання»

Вирівнювання карти відносно навколишніх об’єктів, які вона репрезентує, призводить до зменшення часу, необхідного для орієнтування та зменшує кількість помилок.

Цей ефект вперше детально описав у 1982 р. експериментальний психолог Нью-Йоркського університету Марвін Левін (Marvin Levine) та назвав його «ефектом вирівнювання» (alignment effect).

На роботу М. Левіна You-are-here maps — Physchological Considerations (1982) посилаються майже всі дослідники когнітивних процесів просторового орієнтування. Різні аспекти «ефекту вирівнювання» підтверджені експериментально у багатьох дослідженнях, деякі з них ми наведемо у цій статті*.

* Заради більшої доступності статті для широкого загалу ми подаємо вільний переклад тез наукових робіт. Для тих, хто хоче більшої точності та ширшого контексту, ми подаємо оригінальні цитати та посилання на повні тексти досліджень.

Карти, не орієнтовані відносно глядача, 
потребують більше часу на складання маршруту

Карти, орієнтовані на північ, виявилися навіть менш ефективними з точки зору кількості помилок та витраченого часу, ніж карти, які обертали на випадково обраний кут

Дослідники Масачусетського центру прикладних досліджень мозку та когнітивних процесів у своїй роботі «Мапа в нашій голові не є орієнтованою на північ: переваги орієнтації відносно реального оточення»¹ описують експеримент, який мав на меті з’ясувати, якою є кореляція між способом орієнтації мапи та швидкістю знаходження об’єктів на ній. 

Виявилося, що карти, орієнтовані відносно навколишніх об’єктів, потребують менше часу на вирішення задачі з орієнтування, ніж ті, що орієнтовані на північ. Карти, орієнтовані на північ, потребували в середньому приблизно стільки ж часу на знаходження маршруту, ніж карти, які обертали на довільно (випадково) обраний кут.

¹ Tad T. Brunye, Lindsay A. Houck, Holly A. Taylor  
The Map in Our Head Is Not Oriented North: Evidence from a Real-World Environment (2015)
Center for Applied Brain & Cognitive Sciences, Medford, Massachusetts, USA

“…experiment demonstrated that even without perceiving the environment during testing, participants produced faster responses with lower angular error when default vectors were aligned with road orientations. Aligning with true or magnetic cardinal axes produced angular error rates very similar to aligning with a random, oblique direction. Response times showed a similar pattern.”

Від чого саме залежить час, необхідний на виконання задач з орієнтування?

Одразу кілька досліджень вказують на те, що простежується пряма залежність швидкості орієнтування і того, на скільки саме градусів карта дезорієнтована відносно реальних об’єктів:

Чим більше кут обертання карти відрізняється від ідеально вирівняного (коли верх карти співпадає з лінією напрямку руху), тим більше часу потрібно, щоб знайти об’єкт

“The greater the angle of rotation deviates from being perfectly aligned (a perfectly aligned map would mean that the top of the map is in line of sight of the travel direction), the longer it takes participants to match objects.”

Grant McKenzie, Alexander Klippel
The Interaction of Landmarks and Map Alignment in You-Are-Here Maps (2016)
Department of Geography, University of California, Santa Barbara, CA, USA; 
Department of Geography, Pennsylvania State University, PA, USA

Час, необхідний на уявне обертання зображення, збільшується лінійно разом із збільшенням кута обертання

“…the time to mentally rotate visual images increases linearly as the rotational angle increases.”

Tina Iachini, Robert H. Logie
The role of perspective in locating position in a real‐world, unfamiliar environment (2003)
Department of Psychology, II University of Naples, Italy; 
Department of Psychology, University of Aberdeen, Scotland, UK

Психологи Тіна Ячіні та Роберт Лоджі зазначають, що значне зростання витрат часу зумовлено необхідністю вирішувати складну когнітивну функцію: уявно обертати зображення, яке містить кілька напрямків та орієнтирів.

Дослідники з університетів Алабами та Вандербільдт підтверджують таку лінійну залежність (див. діаграму) та пов’язують складність уявного обертання карти з необхідністю тримати це зображення у пам’яті. Вони уточнюють, що ментальна репрезентація зображення повинна мати якусь точку відліку, зазвичай — положення глядача.

Було проведено два експерименти, у ході яких також досліджувалось, чи залежить швидкість рішення задач орієнтування та кількість помилок від розміру збереженого у пам’яті зображення, точніше від того, чи запам’ятовували люди мапи великого чи маленького масштабу. Як можна побачити з діаграми, криві затримки відповіді майже повторюються: значення має лише те, на який кут зображення відхиляється від оригінального.

Ці ж вчені у своєму експерименті доводять, що разом із збільшенням часу, необхідного на вирішення задач орієнтування, зростає й кількість помилок.

“Alignment effects of this kind are revealing about how inter/object spatial relations are represented in memory. In particular, they are informative about the frames of reference used to encode the locations of objects in memory. The location of an object in physical space cannot be specified without establishing a frame of reference. Mental representations of locations also must establish frames of reference of some kind. These frames of reference may be determined by the location of the viewer in relation to the space ”

Beverly Roskos-Ewoldsen, Timothy P. McNamara, Amy L. Shelton
Mental Representations of Large and Small Spatial Layouts Are Orientation Dependent (1998)
University of Alabama; Vanderbilt University. 

Карти, не орієнтовані відносно глядача, 
призводять до більшої кількості помилок

Легкість, з якою люди можуть переміщатися в середовищі, залежить від того, чи зорієнтована карта у відповідності з ним. Коли напрямок «вгору» на карті відповідає напрямку «вперед» у реальності, навігація, як правило, менш схильна до помилок, ніж коли ці напрями не співпадають.

Результати експерименту дослідників з університетів Алабами та Вандербільдт
свідчать: кількість помилок у вирішенні просторових задач, зростає із збільшенням кута, на який відхиляється збережене у пам’яті зображення відносно навколишніх орієнтирів. Ці дані корелюють із зростанням часу, необхідного на орієнтування.

“The ease with which people can navigate through theenvironment depends on whether the map is aligned with the environment. When the “up” direction on the map corresponds to “forward” in the environment, navigation istypically less error prone than when these directions do not correspond”.

Beverly Roskos-Ewoldsen, Timothy P. McNamara, Amy L. Shelton
Mental Representations of Large and Small Spatial Layouts Are Orientation Dependent (1998)
University of Alabama; Vanderbilt University.

Орієнтування карти на північ важливе лише для оглядових карт, що охоплюють великі території (все місто)

Карти, орієнтовані на північ, виводять на перший план глобальну просторову інформацію, в той час як карти, зорієнтовані відносно глядача, підкреслюють місцеву інформацію

Психологи університету Тафтс (Масачусетс, США) у своєму дослідженні «Уявне просторове представлення: висновки для дизайну навігаційних систем» зазначають, що відображення карти відносно глядача дає кращі результати в навігації до певного місця призначення, але має меншу корисність у вивченні середовища для подальшої навігації без сторонньої допомоги. 

Втім, вчені уточнюють, що ці «північно-орієнтовані» знання часто призводять до негнучких просторових спогадів, які тісно прив’язані до орієнтації, вивченої спочатку. На противагу цьому, егоцентричний досвід, як правило, дозволяє виробити в пам’яті гнучкі уявлення, які можуть бути застосовані в різних орієнтаціях.

Від себе додамо, що «егоцентричний досвід» — це якраз той, що можна отримати з карти, зорієнтованої відносно глядача.

“Displaying multiple orientations in a track-up fashion may prove best in navigating to a particular destination but has less utility in learning the layout of the environment for subsequent unaided navigation. Spatial scale would also play a role. North-up maps make global spatial information salient, whereas track-up maps emphasize local information, and this would interact with scale”.

“The cognitive maps resulting from extended experience with both egocentric and allocentric displays tend to be different. A north-up map often leads to inflexible spatial memories that are tightly bound to the initially learned orientation (Evans & Pezdek, 1980; Levine et al., 1984; Sholl, 1987). In contrast, extended egocentric experiences, such as in virtual environments or while reading route spatial descriptions, tend to produce flexible memory representations that can be applied across a variety of orientations”.

Holly A. Taylor, Tad T. Brunye, & Scott T. Taylor

Spatial Mental Representation: Implications for Navigation System Design (2008) 

Tufts University, MA, USA

Нетрадиційне орієнтування карти може ввести в оману лише тих, хто досконало знає місцевість

Більшість людей, які добре орієнтуються у районі, відображеному на карті, не має проблем з тим, що карта не зорієнтована відносно них. Але ж такі люди або не мають ніякої потреби в карті, або користуються нею для дуже обмежених потреб.

Дослідник з факультету географії Каліфорнійського університету Деніл Монтело наводить деякі виключення з загального правила «ефекта вирівнювання». Головне з них — використання карт людьми, добре знайомими з місцевістю.

“Many people who are very familiar with the environment in question do not get particularly bothered by misaligned YAH maps, but of course, such people either have no need for the map or need it for only restricted wayfinding purposes”.

Daniel R. Montello

You Are Where? The Function and Frustration of You-Are-Here (YAH) Maps(2010) 

Department of Geography, University of California, CA, USA

Хоча жителі набагато частіше орієнтуються у своєму місті без карт, ніж з картами, їхня стратегія орієнтування має в своїй основі ментальну карту місця, орієнтовану на північ, яка взята швидше з бачених раніше карт, ніж з власного досвіду

Під час роботи над цією статею ми знайшли лише одне наукове джерело, в якому стверджується, що карти орієнтовані на північ, дали кращі результати, ніж орієнтовані відносно глядача.

Як зазначають самі дослідники, експеримент проводився серед людей, «дуже добре знайомих із місцевістю» і його метою було дізнатися, як інформація про дуже добре відомі місця представлені у пам’яті.

Хоча жителі набагато частіше орієнтуються у своєму місті без карт, ніж з картами, їхня стратегія орієнтування має в своїй основі ментальну карту місця, орієнтовану на північ, яка взята швидше з бачених раніше карт, ніж з власного досвіду

“Although participants recognized familiar local views in their initial locations, their strategy for pointing relied on a single, north-oriented reference frame that was likely acquired from maps rather than experience from daily exploration. Even though participants had spent significantly more time navigating the city than looking at maps, their pointing behavior seemed to rely on a north-oriented mental map”.

Julia Frankenstein, Betty J. Mohler, Heinrich H. Bulthoff, Tobias Meilinger

Is the Map in Our Head Oriented North? (2011) 

Center for Cognitive Science, University of Freiburg, Germany;
Institute for Biological Cybernetics, Tubingen, Germany.

Дійсно, зміна північної орієнтації карти позбавляє її впізнаваності — місця втрачають звичні обриси. Якщо людина добре знайома з тим, як місце виглядає на звичайній карті, поворот може її збентежити.

Важко сперечатись з тим, що будь-якого киянина, та навіть туриста, який бачив загальну карту Києва, збентежить, якщо він побачить місто перевернутим. Але ми наполягаємо, що цей ефект зникає, коли на карті представлено лише невеличкий фрагмент міста, а саме такими є карти на наших стендах.

Ми провели швидкий екперимент на собі: один з нас екзаменував інших членів команди спонтанними питаннями щодо того, як відносно сторін світу спрямовані певні вулиці Києва. Навіть у нас, людей, глибоко занурених у роботу над картою міста, пошук відповіді забирав від 8 до 13 секунд.

Попросіть когось проекзаменувати вас, і ви переконаєтесь, що ваші результати наврядчи будуть істотно краще.

Та навіть якщо ви виявились чемпіоном з визначення сторін світу, поставте собі просте питання: «Чи користуюся я картою Києва?»

Отже, підсумуємо: ми з’ясували, що орієнтація карти відносно глядача не є вигадкою «Агентів змін». Таке рішення є стандартним для сучасних систем навігації у провідних містах світу, включно з Лондоном, Нью-Йорком, Сіднеєм, Торонто. З наведених наукових досліджень ми дізналися, що карти типу «Ви тут», орієнтовані на північ, призводять до збільшення кількості помилок під час орієнтування та збільшення часу, необхідного на це.