(Не)Проводьте конкурси на дизайн

Пост навіяно черговим голосуванням вже Полтавської САД за запропоновані варіанти дизайну знаків на в’їзді у місто. Але за останні роки таких прикладів можна назбирати безліч: від вибору логотипів міст до вибору ліврей поліцейських машин. І кожен раз можна побачити схожу картину: запускається голосування, починається шквал критики у соцмережах, голосування або припиняється або завершується, але і організатори і коментатори вважають іншу сторону мудаками, які нічого не розуміють, а у публічному просторі з’являється не завжди гарний дизайн.

❗️Увага! Нове голосування!✅На цей раз пропонуємо всім долучитися до вибору інформаційного панно, який ми незабаром…

Опубліковано Агентство місцевих доріг Полтавської області Пʼятниця, 21 серпня 2020 р.
Агентство місцевих доріг Полтавської області проводить голосування за варіант дизайну знаку на в’їзду у Полтаву

Тому я хочу поміркувати, чому проводити такі конкурси і голосування – це помилка і не треба так робити. А якщо і робити, то правильно.

Як виникає проблема

Зазвичай такі скандали виникають у проектах, які пов’язані з публічним і спільним простором. Найчастіше це стосується логотипів та брендів міст, дизайну будь-яких міських проектів, іноді – архітектури.

Організовують такі події зазвичай комунальні структури або обрані громадою відповідальні, наприклад, мери. І зрозуміло, що вони мають відповідати перед громадою, для якої працюють. Тому у розвинених містах існують механізми партисипації і залучення громадськості під час створення громадських проектів. У нас це громадські слухання, на яких представляють проект чи ініціативу і обговорюють плюси, мінуси та підводні камені. Після чого проект має ставати кращим і допомагати різним групам людей. 

Такі слухання потрібно організовувати та модерувати, це потребує ресурсів і це складно. З розповсюдженням інтернету і соцмереж здається, що залучати людей до обговорення стало простіше. І, здається, це шлях до тієї прямої демократії, як під час виборів у парламент.

Здається, все має бути добре. Але чому ж організатори стикаються з критикою і що організатори голосувань роблять не так? 

  • У таких конкурсах і голосуваннях мова йде про публічний простір, яким користуватимуться всі. Це не бар чи ресторан, в якому якщо щось не подобається, то в інший раз ви просто не прийдете і не проголосуєте гривнею. Але між громадою та відповідальними немає такого прямого ланцюжка впливу, а люди хочуть брати участь у житті свого міста, і якщо їм дають такий механізм, вони їм користуються.
  • У людей не питають їхні потреби, а ставлять перед фактом: ось ми придумали таке. Логічним буде обурення, коли людей не спитали до того, як щось робити.
  • Недостатня комунікація про завдання, яке потрібно було розв’язати, і на чому базуються всі запропоновані рішення. А якщо люди не розуміють задачу, то не сприймають рішення.
  • Часто невідомо, хто автор проекту. Невідомо, хто створював варіанти дизайну і у кого можна поставити всі питання, чому зроблено саме так.
  • Голосування — це перекладання відповідальності за ухвалені рішення на «умовну більшість». Якщо більшість обрала, то маємо це прийняти і з цим жити. Зазвичай така логіка виникає, коли відповідальна особа не може або боїться ухвалити рішення, яке може комусь не сподобатись, і це буде нести якийсь «політичний» ризик. 
  • Голосування за дизайн не працює. В оцінюванні дизайну зазвичай немає чітких критеріїв оцінки, щоб можна було порахувати, що один варіант краще іншого на 18%. Найбільш професіональну оцінку дизайн-рішенням можуть дати професіонали зі сфери, які розуміють конекст: якість шрифтів можуть найкраще оцінити шрифтові дизайнери, бренд — дизайнери, які розуміються на створенні брендів, тощо.

Тому в купі варіант з винесенням на голосування громадою за варіанти дизайну — невдале рішення і результати будуть далекими від найкращих, бо люди обиратимуть знайоме і зрозуміле.

Під час запуску патрульної поліції e 2015 році МВС вирішило провести конкурс на дизайн ліврей і збирало пропозиції від будь-кого. Потім самі обрали кілька варіантів, підредагували, обклеїли кілька машин, поставили їх на Майдані та розмістили біля них урни. Кожен перехожий міг проголосувати за один з варіантів, так і обрали врешті решт дизайн. У відповідь на такий підхід різні дизайнери викладали свої варіанти у соцмережах. І ці варіанти, на мою думку, були більш продуманими і помітними, яскравими.

Обраний варіант

МВД разрабатывает дизайн оформления оперативного автомобиля для новой патрульной полиции, которая сейчас формируется…

Опубліковано Arsen Avakov Четвер, 5 березня 2015 р.
Новина у фейсбуці
Голосування на Майдані

Альтернативні варіанти від Ігоря Скляревського та Антона Жукова.

Як тоді робити міські проекти

Замовити роботу

Найпростіший шлях — замовляти роботу з дизайну у професіоналів. При цьому краще робити роботу відкрито, щоб і виконавцям і відповідальним не було соромно поставити підпис під роботою, а люди могли спитати авторів про все, що їм незрозуміло.

Провести відкритий конкурс

Інший і довгий шлях — провести відкритий конкурс. При цьому треба займатись його організацією та створити умови, в яких професіоналам буде цікаво взяти участь. Як би по-снобськи не звучало, але професіоналам завжди є чим зайнятись, вони завжди зайняті роботою. Логотипи на фрілансі за 500 гривень можна робити, але чи будуть вони гарними? Зазвичай ні, бо у них не вкладатимуть багато інтелектуальної роботи. Також для конкурсів потрібно створювати журі з професіоналів, які можуть оцінити роботи в реальному  контексті. 

Тому конкурси можуть найбільше підходити для створення дуже довготривалих проектів, на роки, як наприклад архітектура будівель чи публічних просторів.

Існує ще альтернативний варіант — конкурс портфоліо. Коли оголошується намір співпрацювати з професіоналами, вони надсилають своє портфоліо і організатор обирає, хто може якнайкраще підійти для вирішення задачі.

Комунікувати

У будь-якому з варіантів важливою також є комунікація про сам проект. Варто комунікувати ще до початку будь-яких робіт, так можна привернути увагу спеціалістів та громади до проекту. Під час роботи важливо комунікувати про ухвалені рішення та дати можливість зворотного зв’язку. Частіше комунікувати — краще.

Пам’ятка, як працювати зі зворотнім зв’язком.

  • Поважати людей. Люди у більшості не злі і не хочуть зробити боляче, навіть коли пишуть дурню, це не привід їх зневажати.
  • Шукати раціональне зерно у висловах. У нас немає культури зворотнього зв’язку: люди по-різному формулюють думки, часто не чітко.
  • Задавати відкриті питання, які починаються зі слів: «що», «як», «який», «скільки» та «чому», щоб дізнатись розгорнуту відповідь.
  • Не зважати на неаргументовану критику. Так само, як і на неаргументовану підтримку.

Що робити, якщо бюджету немає

Авжеж проводити таку велику роботу потребує ресурсів та бюджету, тому часто можна почути, що їх немає. І здається, що ніяк інакше робити неможливо: або своїми силами, або платити великі кошти.

Нормально і безкоштовно теж можна зробити, якщо захотіти:

  • Пошукати нормальних дизайнерів чи агенції та попросити їх про допомогу. Наприклад, можна згадати брендинг київського зоопарку від Fedoriv, або Ukraine Now та NAMU від Банди. Великим агенціям іноді може бути цікаво.
  • Знайти донорів чи зібрати бюджет спільнокоштом, залучити волонтерів та забезпечити впровадження зробленого. Багато людей насправді раді допомогти.
  • Звернутись у школу дизайну і зробити роботу, як студентський проект. Яскравий приклад —  школа Projector, в якій студенти розробили нову айдентику для Музею Ханенків та Молодого театру.

У підсумку

Не проводьте конкурси з голосуванням в інтернеті. Створюйте разом з професіоналами гарний дизайн та беріть відповідальність за результат. І пам’ятайте: оточення формує свідомість.

Псевдоактивні фасади

Вулиці, що запрошують людей відкривати місто, дають відчуття оживленості, доглянутості і змістовності міського простору. Через фасади будівель ми здебільшого бачимо, чуємо і взаємодіємо з містом. Інтерес до урбанізованого простору багато в чому залежить від відкритих, живих і наповнених сенсами фасадів.

Оскільки ми біологічно схильні бути в місцях, де присутня певна складність, то однотонні, монолітні і неінформативні фасади породжують смуток і шкодять нашому гарному самопочуттю.

Колін Еллард

Read More

За дизайн у місті

Це буде серія постів про дизайн у містах і як його можна покращувати. Для початку хочеться розповісти про сам підхід до дизайну.

Підхід до дизайну у місті зараз

Можна було б написати про різні кола пекла, через які доводиться проходити при створенні міського проекту. Але простіше сказати, що зараз підходу немає. Лише окремі задачі, які виникають перед важливими подіями, і які всі біжать швидко виконати до дати.

Read More

Перевірка дизайну на доступність

У своїй роботі ми завжди дотримуємось принципів універсального дизайну, основний з яких — рівність та доступність використання. Тому у цій статі опишемо, як можна перевіряти дизайн та кольори на доступність для людей із порушенням зору.

Read More

Карта нетрадиційної орієнтації

Ми орієнтуємо карту місцевості на навігаційних стендах не традиційно на північ, а відносно глядача: якщо щось знаходиться попереду глядача, на карті це буде зверху, якщо праворуч — то праворуч. Не треба ламати шию та мозок.

Це стаття була раніше розміщена на старому сайті, подивіться там весела анімація на початку: metro.a3.kyiv.ua/map

Після публікації перших прототипів навігаційних стендів для київського метро ми отримали багато коментарів від людей, обурених нетрадиціною орієнтацію карт нашого дизайну.

Порушення правила «північ — згори» — це не помилка і не випідковість, на це є більш ніж грунтовні причини, про які ми хочемо детально розповісти. Якщо ви вважаєте, що засвоєне в школі правило «карта завжди має бути орієнтована на північ» не може мати виключень за будь-яких обставин, текст нижче буде для вас марною витратою часу. 

Ця стаття — для людей, які хочуть розібратися у проблемі та готові сприймати раціональні аргументи. Ми, в свою чергу, будемо раді вислухати ваші.

Про які карти йдеться?

Чітко зафіксовані в просторі (у нашому випадку закріплені на стіні у конкретному заздалегідь відомому місці), а отже, достеменно відомо, де відносно глядача напрями «праворуч» і «ліворуч». У наукових дослідженнях, на які ми будемо посилатися, такі карти називають aligned, heads-up, forward facing або використовують абревіатуру YAH (you are here). 

Карти великого масштабу, тобто такі, що охоплюють невеликий район (у нашому випадку карта охоплює фрагмент приблизно 1×1 км). В англомовних джерелах такі називають area map або neighborhood map.

Припустимо, ми зорієнтували карту на північ

Петро приїхав до Києва з Козятина у відрядження, йому потрібна установа на Пушкінській, 5. Колеги підказали, що потрібно доїхати до станції Хрещатик. На станції Хрещатик Петро з’ясовує, що виходів кілька. Вказівники спрямовують до Хрещатика, Городецького, Інститутської. Жодного вказівника до Пушкінської. Петро дивиться на карту і бачить, що найближчий вихід до потрібної точки — 1.

Петро повернув у своїй уяві карту на 160˚ за годинниковою стрілкою, щоб вона співпала з реальними напрямами,  та пішов праворуч. На ці ментальні операції (звісно, якщо у Петра вистачило на них IQ) він витратив хвилину та завантажив у свою пам’ять не тільки кілька незнайомих вулиць з незнайомими напрямками та послідовність поворотів, але й все це разом узяте, обернене на 160˚. Далі Петро всю дорогу до Пушкінської, 5 буде намагатися втримати у пам’яті та не розплескати всі ці дорогоцінні ментальні надбання.

У цьому уявному експерименті ми зорієнтували карту традиційно на північ і виконали вимогу Василя, який все життя прожив у Києві, знає всі вулиці у центрі на пам’ять, ніколи не скористається цією картою, але добре учився у школі та володіє сакральним знанням про те, що всі карти мають бути орієнтовані на північ.

А те, що Петро й досі блукає у пошуках Пушкінської або загинув від вибуху мозку — кого цікавить Петро з Козятина? Головне, щоб усе було за правилами.

Ми зорієнтували карту відносно глядача, бо на карті позначене те, що глядач бачить навколо себе: саму станцію, ескалатори та переходи.

Орієнтування карти відносно глядача має сенс лише у тому випадку, коли глядач може прямо зараз побачити навколо те, що бачить на карті поруч з позначкою «Ви тут».

Світовий досвід

Якщо ця логіка вас не переконує, подивимось на те, як проблему вирішують у США, Великій Британії, Канаді та Австралії.

Нью-Йорк

«Найбільш примітною особливістю карти, безумовно, є спосіб її орієнтування. У той час як більшість карт завжди зображують північ згори, карти WalkNYC орієнтовані відносно глядача, так само, у GPS приладах використовується вид від першої особи». fastcodesign.com

«Карти повертаються за принципом “прямо — це вгору”, щоб показати вуличну мережу такою, як вона виглядає перед вами. Дослідження і тестування на користувачах показали, що цей метод є більш доступним для людей, які знаходяться у незнайомому районі або мають ускладнення з читанням карт».nyc.gov

Лондон

«Замість того, щоб орієнтувати карту на північ, вуличні карти зорієнтовані за принципом “вперед — це згори”, це означає, що вони орієнтовані відносно навколишнього середовища так само, як зорієнтований глядач. Це допомагає людям зрозуміти їхнє безпосереднє оточення легше». tfl.gov.uk

Ванкувер

«Карти орієнтовані відносно погляду користувача, що дозволяє йому легко зрозуміти, які вулиці і орієнтири знаходяться попереду нього». appliedwayfinding.com

Сідней

«Карти орієнтовані за принципом heads-up, тобто напрямок “прямо вперед” розташований у верхній частині карти. Карти можуть бути орієнтованими на північ, південь, захід або схід». eltis.org

Торонто

«Кожна окрема карта зорієнтована за принципом heads-up: якщо ви дивитесь на південь, то на карті південь  — згори; якщо ви дивитесь на північ — північ згори». torontoist.com

Бірмінгем

«Інформація подається через систему інформаційних стендів, зорієнтованих за принципом heads-up». visitbritain.org


Зараз у країнах із розвиненою культурою інформаційного дизайну важко зустріти карти системи вуличної навігації, які були б орієнтовані на північ. Орієнтування відносно глядача карт, розташованих у публічних просторах, стало галузевим стандартом після запровадження програми Legible London (2006—2010).

Але так було не завжди. Знадобилося приблизно 20 років, щоб рекомендації когнітивних психологів, географів, ергономістів були почуті: перші наукові дослідження, які доводять ефективність heads-up карт, з’явилися наприкінці 70-х — початку 80-х.

Наукові дослідження

Особливості когнітивних процесів під час вирішення задач просторової орієнтації досить добре досліджені психологами протягом останніх 40 років. Десятки чи навіть сотні наукових досліджень стверджують, що карти, орієнтовані відносно навколишніх орієнтирів, дозволяють людям швидше зорієнтуватися у незнайомій місцевості та зробити менше помилок порівняно з картами, орієнтованими відносно сторін світу.

«Ефект вирівнювання»

Вирівнювання карти відносно навколишніх об’єктів, які вона репрезентує, призводить до зменшення часу, необхідного для орієнтування та зменшує кількість помилок.

Цей ефект вперше детально описав у 1982 р. експериментальний психолог Нью-Йоркського університету Марвін Левін (Marvin Levine) та назвав його «ефектом вирівнювання» (alignment effect).

На роботу М. Левіна You-are-here maps — Physchological Considerations (1982) посилаються майже всі дослідники когнітивних процесів просторового орієнтування. Різні аспекти «ефекту вирівнювання» підтверджені експериментально у багатьох дослідженнях, деякі з них ми наведемо у цій статті*.

* Заради більшої доступності статті для широкого загалу ми подаємо вільний переклад тез наукових робіт. Для тих, хто хоче більшої точності та ширшого контексту, ми подаємо оригінальні цитати та посилання на повні тексти досліджень.

Карти, не орієнтовані відносно глядача, 
потребують більше часу на складання маршруту

Карти, орієнтовані на північ, виявилися навіть менш ефективними з точки зору кількості помилок та витраченого часу, ніж карти, які обертали на випадково обраний кут

Дослідники Масачусетського центру прикладних досліджень мозку та когнітивних процесів у своїй роботі «Мапа в нашій голові не є орієнтованою на північ: переваги орієнтації відносно реального оточення»¹ описують експеримент, який мав на меті з’ясувати, якою є кореляція між способом орієнтації мапи та швидкістю знаходження об’єктів на ній. 

Виявилося, що карти, орієнтовані відносно навколишніх об’єктів, потребують менше часу на вирішення задачі з орієнтування, ніж ті, що орієнтовані на північ. Карти, орієнтовані на північ, потребували в середньому приблизно стільки ж часу на знаходження маршруту, ніж карти, які обертали на довільно (випадково) обраний кут.

¹ Tad T. Brunye, Lindsay A. Houck, Holly A. Taylor  
The Map in Our Head Is Not Oriented North: Evidence from a Real-World Environment (2015)
Center for Applied Brain & Cognitive Sciences, Medford, Massachusetts, USA

“…experiment demonstrated that even without perceiving the environment during testing, participants produced faster responses with lower angular error when default vectors were aligned with road orientations. Aligning with true or magnetic cardinal axes produced angular error rates very similar to aligning with a random, oblique direction. Response times showed a similar pattern.”

Від чого саме залежить час, необхідний на виконання задач з орієнтування?

Одразу кілька досліджень вказують на те, що простежується пряма залежність швидкості орієнтування і того, на скільки саме градусів карта дезорієнтована відносно реальних об’єктів:

Чим більше кут обертання карти відрізняється від ідеально вирівняного (коли верх карти співпадає з лінією напрямку руху), тим більше часу потрібно, щоб знайти об’єкт

“The greater the angle of rotation deviates from being perfectly aligned (a perfectly aligned map would mean that the top of the map is in line of sight of the travel direction), the longer it takes participants to match objects.”

Grant McKenzie, Alexander Klippel
The Interaction of Landmarks and Map Alignment in You-Are-Here Maps (2016)
Department of Geography, University of California, Santa Barbara, CA, USA; 
Department of Geography, Pennsylvania State University, PA, USA

Час, необхідний на уявне обертання зображення, збільшується лінійно разом із збільшенням кута обертання

“…the time to mentally rotate visual images increases linearly as the rotational angle increases.”

Tina Iachini, Robert H. Logie
The role of perspective in locating position in a real‐world, unfamiliar environment (2003)
Department of Psychology, II University of Naples, Italy; 
Department of Psychology, University of Aberdeen, Scotland, UK

Психологи Тіна Ячіні та Роберт Лоджі зазначають, що значне зростання витрат часу зумовлено необхідністю вирішувати складну когнітивну функцію: уявно обертати зображення, яке містить кілька напрямків та орієнтирів.

Дослідники з університетів Алабами та Вандербільдт підтверджують таку лінійну залежність (див. діаграму) та пов’язують складність уявного обертання карти з необхідністю тримати це зображення у пам’яті. Вони уточнюють, що ментальна репрезентація зображення повинна мати якусь точку відліку, зазвичай — положення глядача.

Було проведено два експерименти, у ході яких також досліджувалось, чи залежить швидкість рішення задач орієнтування та кількість помилок від розміру збереженого у пам’яті зображення, точніше від того, чи запам’ятовували люди мапи великого чи маленького масштабу. Як можна побачити з діаграми, криві затримки відповіді майже повторюються: значення має лише те, на який кут зображення відхиляється від оригінального.

Ці ж вчені у своєму експерименті доводять, що разом із збільшенням часу, необхідного на вирішення задач орієнтування, зростає й кількість помилок.

“Alignment effects of this kind are revealing about how inter/object spatial relations are represented in memory. In particular, they are informative about the frames of reference used to encode the locations of objects in memory. The location of an object in physical space cannot be specified without establishing a frame of reference. Mental representations of locations also must establish frames of reference of some kind. These frames of reference may be determined by the location of the viewer in relation to the space ”

Beverly Roskos-Ewoldsen, Timothy P. McNamara, Amy L. Shelton
Mental Representations of Large and Small Spatial Layouts Are Orientation Dependent (1998)
University of Alabama; Vanderbilt University. 

Карти, не орієнтовані відносно глядача, 
призводять до більшої кількості помилок

Легкість, з якою люди можуть переміщатися в середовищі, залежить від того, чи зорієнтована карта у відповідності з ним. Коли напрямок «вгору» на карті відповідає напрямку «вперед» у реальності, навігація, як правило, менш схильна до помилок, ніж коли ці напрями не співпадають.

Результати експерименту дослідників з університетів Алабами та Вандербільдт
свідчать: кількість помилок у вирішенні просторових задач, зростає із збільшенням кута, на який відхиляється збережене у пам’яті зображення відносно навколишніх орієнтирів. Ці дані корелюють із зростанням часу, необхідного на орієнтування.

“The ease with which people can navigate through theenvironment depends on whether the map is aligned with the environment. When the “up” direction on the map corresponds to “forward” in the environment, navigation istypically less error prone than when these directions do not correspond”.

Beverly Roskos-Ewoldsen, Timothy P. McNamara, Amy L. Shelton
Mental Representations of Large and Small Spatial Layouts Are Orientation Dependent (1998)
University of Alabama; Vanderbilt University.

Орієнтування карти на північ важливе лише для оглядових карт, що охоплюють великі території (все місто)

Карти, орієнтовані на північ, виводять на перший план глобальну просторову інформацію, в той час як карти, зорієнтовані відносно глядача, підкреслюють місцеву інформацію

Психологи університету Тафтс (Масачусетс, США) у своєму дослідженні «Уявне просторове представлення: висновки для дизайну навігаційних систем» зазначають, що відображення карти відносно глядача дає кращі результати в навігації до певного місця призначення, але має меншу корисність у вивченні середовища для подальшої навігації без сторонньої допомоги. 

Втім, вчені уточнюють, що ці «північно-орієнтовані» знання часто призводять до негнучких просторових спогадів, які тісно прив’язані до орієнтації, вивченої спочатку. На противагу цьому, егоцентричний досвід, як правило, дозволяє виробити в пам’яті гнучкі уявлення, які можуть бути застосовані в різних орієнтаціях.

Від себе додамо, що «егоцентричний досвід» — це якраз той, що можна отримати з карти, зорієнтованої відносно глядача.

“Displaying multiple orientations in a track-up fashion may prove best in navigating to a particular destination but has less utility in learning the layout of the environment for subsequent unaided navigation. Spatial scale would also play a role. North-up maps make global spatial information salient, whereas track-up maps emphasize local information, and this would interact with scale”.

“The cognitive maps resulting from extended experience with both egocentric and allocentric displays tend to be different. A north-up map often leads to inflexible spatial memories that are tightly bound to the initially learned orientation (Evans & Pezdek, 1980; Levine et al., 1984; Sholl, 1987). In contrast, extended egocentric experiences, such as in virtual environments or while reading route spatial descriptions, tend to produce flexible memory representations that can be applied across a variety of orientations”.

Holly A. Taylor, Tad T. Brunye, & Scott T. Taylor

Spatial Mental Representation: Implications for Navigation System Design (2008) 

Tufts University, MA, USA

Нетрадиційне орієнтування карти може ввести в оману лише тих, хто досконало знає місцевість

Більшість людей, які добре орієнтуються у районі, відображеному на карті, не має проблем з тим, що карта не зорієнтована відносно них. Але ж такі люди або не мають ніякої потреби в карті, або користуються нею для дуже обмежених потреб.

Дослідник з факультету географії Каліфорнійського університету Деніл Монтело наводить деякі виключення з загального правила «ефекта вирівнювання». Головне з них — використання карт людьми, добре знайомими з місцевістю.

“Many people who are very familiar with the environment in question do not get particularly bothered by misaligned YAH maps, but of course, such people either have no need for the map or need it for only restricted wayfinding purposes”.

Daniel R. Montello

You Are Where? The Function and Frustration of You-Are-Here (YAH) Maps(2010) 

Department of Geography, University of California, CA, USA

Хоча жителі набагато частіше орієнтуються у своєму місті без карт, ніж з картами, їхня стратегія орієнтування має в своїй основі ментальну карту місця, орієнтовану на північ, яка взята швидше з бачених раніше карт, ніж з власного досвіду

Під час роботи над цією статею ми знайшли лише одне наукове джерело, в якому стверджується, що карти орієнтовані на північ, дали кращі результати, ніж орієнтовані відносно глядача.

Як зазначають самі дослідники, експеримент проводився серед людей, «дуже добре знайомих із місцевістю» і його метою було дізнатися, як інформація про дуже добре відомі місця представлені у пам’яті.

Хоча жителі набагато частіше орієнтуються у своєму місті без карт, ніж з картами, їхня стратегія орієнтування має в своїй основі ментальну карту місця, орієнтовану на північ, яка взята швидше з бачених раніше карт, ніж з власного досвіду

“Although participants recognized familiar local views in their initial locations, their strategy for pointing relied on a single, north-oriented reference frame that was likely acquired from maps rather than experience from daily exploration. Even though participants had spent significantly more time navigating the city than looking at maps, their pointing behavior seemed to rely on a north-oriented mental map”.

Julia Frankenstein, Betty J. Mohler, Heinrich H. Bulthoff, Tobias Meilinger

Is the Map in Our Head Oriented North? (2011) 

Center for Cognitive Science, University of Freiburg, Germany;
Institute for Biological Cybernetics, Tubingen, Germany.

Дійсно, зміна північної орієнтації карти позбавляє її впізнаваності — місця втрачають звичні обриси. Якщо людина добре знайома з тим, як місце виглядає на звичайній карті, поворот може її збентежити.

Важко сперечатись з тим, що будь-якого киянина, та навіть туриста, який бачив загальну карту Києва, збентежить, якщо він побачить місто перевернутим. Але ми наполягаємо, що цей ефект зникає, коли на карті представлено лише невеличкий фрагмент міста, а саме такими є карти на наших стендах.

Ми провели швидкий екперимент на собі: один з нас екзаменував інших членів команди спонтанними питаннями щодо того, як відносно сторін світу спрямовані певні вулиці Києва. Навіть у нас, людей, глибоко занурених у роботу над картою міста, пошук відповіді забирав від 8 до 13 секунд.

Попросіть когось проекзаменувати вас, і ви переконаєтесь, що ваші результати наврядчи будуть істотно краще.

Та навіть якщо ви виявились чемпіоном з визначення сторін світу, поставте собі просте питання: «Чи користуюся я картою Києва?»

Отже, підсумуємо: ми з’ясували, що орієнтація карти відносно глядача не є вигадкою «Агентів змін». Таке рішення є стандартним для сучасних систем навігації у провідних містах світу, включно з Лондоном, Нью-Йорком, Сіднеєм, Торонто. З наведених наукових досліджень ми дізналися, що карти типу «Ви тут», орієнтовані на північ, призводять до збільшення кількості помилок під час орієнтування та збільшення часу, необхідного на це.